Grzegorz (grzegorz) wrote,
Grzegorz
grzegorz

перший український професійний театр

10 квітня 1864 року в Львові розпочав свою діяльність музично - драматичний мобільний український театр «Руська Бесіда» (з 1914 р. - "Українська бесіда"). Ця подія є дуже важливою в житті українського народу, адже всі розуміли, що для культурного підйому українців, патріотичного виховання молоді, донесення до загалу української творчості та ознайомлення людей з українськими діячами мистецтва просто необхідним був професійний український театр.
Ідея створення даного театру належала відомому на Галичині громадському діячеві, судді, депутату Юліану Лаврівському, який шляхом збору пожертв та залученням до майбутнього театру відомих на той час акторів та режисерів спромігся здійснити свій задум. Театр утримувався однойменним культурницьким товариством "Руська (згодом - Українська) Бесіда", до 1914 р. частково фінансувався Галицьким сеймом.

Перша вистава театру «Маруся» відбулась в «Народному домі» у Львові і мала шалений успіх.
У своїй статті про театр (в "Історії української культури", виданій 1937 року під редакцією Івана Крип’якевича) Стефан Чарнецький писав: "Святкове відкриття театру було призначене на 29 березня 1864 р. Свято почалося Службою Божою в Успенській церкві. Відслужив її крилошанин Михайло Куземський, пізніший холмський єпископ; співав хор вихованців. Успенська церква була повна народу, особливо львівської та замісцевої інтелігенції. Після 7-ї години вечора зал "Народного дому" заповнився по береги. Публіка сиділа у святковому настрої. О годині пів до восьмої з’явилися намісник Галичини, доктор Менсдорф, та чимало військових, світських і духовних достойників, котрі позаймали перші ряди канап. За хвилину заграв оркестр під батутою Лейбольда-Шмацяжинського, а коли завіса піднеслася вгору, на сцені стояв гурт святково прибраних дівчат і хлопців, а посеред них вийшов наперед академік Лонгін Бучацький (пізніший радник Найвищого трибуналу у Відні й добродій "Рідної школи") та виголосив пролог, написаний спеціально на відкриття театру Омеляном Огоновським. Від цього вірша ще сьогодні віє духом відродження, свіжості, молодої непохитної віри, а в той день він мусив ще сильніше промовляти до сердець приявних. Згадуючи у вступі про наше пробудження, про перебуті злидні, автор переходив до заснування театру на те,
"Щоб до життя, то єсть до спільних діл,
При цім огниську дух наш ся загрів!"
А ось що думав Огоновський про завдання і значення народної сцени:
"Най, отже, буде ся народна сцена
Науці і забаві посвячена!
Най тая Муз святиня сповіщає,
Що нарід руський сили розвиває,
Щоб оказалась слів сих лож сама,
Що в руськім місті русинів нема!"

Пролог зробив незвичайно глибоке враження. Оркестр заграв державний гімн. Намісник підвівся, а тоді в глибині піднеслася друга завіса, й на екрані з’явився відбитий образ цісаря Франца Йосифа І укладу Корнила Устияновича. Діти, перебрані за янголів, вітали цісаря. Завіса спадала при невмовкаючих оплесках. Оркестр заграв "Симфонію" Михайла Вербицького, й почалася вистава 3-дієвої мелодрами "Маруся". Була це перерібка Ол. Голембійовського з повісті Квітки-Основ’яненка, з музикою В.Квятковського — директора оркестру Волинського дворянського театру. Між окремими діями оркестр виконав увертюру з "Гальки", увертюру Тітля, коломийку Тимольського та арію з опери "Аттіла" Верді.
Вистава "Марусі" перевищила всякі сподівання. Гра акторів випала прегарно. Королевою вечора була Теофілія Бачинська в ролі Марусі. Була це артистка великої міри, — на це годилися сучасні українські, польські й німецькі критики. В першій виставі брали ще участь Омелян Бачинський, Юрчакевич, Ю.Нижанківський, Сероічковський, Кобилянський і ще дехто. Тому, що квитки на першу виставу було розхоплено за один день, театр за кілька днів повторив виставу "Марусі""
.

Велике значення в успішній діяльності театру мала робота (в різні роки) акторів: Т.Ф. Романович, І.В. Біберовича, М.Л. Кропивницького, М.К. Заньковецької, М.К. Садовького, І.Д. Стадника, Ф.Н. Лопатинської, В.М. Юрчака, С. Стадникової, Л.Курбаса. Слід відзначити, що це було сузір’я талантів, справжніх перлів, самоцвітів сценічного мистецтва.

До репертуару театру, поряд з творами українських драматургів - М.Л. Кропивницького, І.К. Карпенко-Карого, М.П. Старицького, Г.Ф. Квітки-Основ’яненко, І.П. Котляревського, включались п’єси М.В. Гоголя, О.М. Островського, А.П. Чехова, М. Горького, Г.Ібсена. Успішно ставились опери М.В. Лисенка, Д.В. Сичинського, П.І. Чайковського, С. Монюшко, Б. Сметани, Дж. Пуччині, Дж. Верді, Ж. Бізе.
Трупа театру успішно гастролювала містами та селами Галичини та Буковини, збираючи все більше прихильників свого таланту.
З 1905 року по 1906 рік директором і режисером театру був Микола Карпович Садовський, який перекладав на українську мову твори М.В. Гоголя, О.М. Островського, Л. Толстого, А.П. Чехова. Написав лібрето до опери М. В. Лисенка «Енеїда» (за І. Котляревським). Велику цінність являють собою його мемуари «Мої театральні згадки» (1907-1929).

Загалом театр проіснував до 1924 року, змінюючи назви та керівників. І хоча театр діяв лише 60 років, для багатьох людей він став віддушиною в одноманітному, сірому, а часом нелегкому житті. Адже переглядаючи спектаклі, п’єси та опери люди разом з акторами переживали щастя і горе, закохувались і розчаровувались, плакали і сміялись та попри все, виходили з зали з впевненістю, що все в них буде добре.

http://varta.kharkov.ua/news/art/1084141
http://leksika.com.ua/16580413/ure/teatr_tovaristva_ruska_besida


Tags: история
Subscribe
promo grzegorz january 1, 2016 21:38 2
Buy for 50 tokens
место для пиара и все такое :)
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments