Grzegorz (grzegorz) wrote,
Grzegorz
grzegorz

Мстислав (Скрипник): воїн, який став Патріархом

Якби хтось у 1916 році сказав молодому курсанту Оренбурзької школи прапорщиків, що він завершить своє життя в сані Патріарха в незалежній Україні, це б виглядало надто фантастично. У СРСР його називали "буржуазним українським націоналістом", "петлюрівсько-гестапівським годованцем", колаборантом. Після 1991 року патріарха Мстислава стали називати "Божим помазаником для України", "духовним лідером нації", "однією з найвизначніших постатей ХХ століття".

Степан Скрипник народився 10 квітня 1898 року у Полтаві в сім'ї нащадків козацького роду. Батько його, Іван Скрипник, походив з козаків Миргородського полку, мати Маріанна, з роду Петлюр, молодша сестра Симона Петлюри.

Родина Скрипників та ПетлюрРодина Скрипників та Петлюр. Фото: orenda.pl.ua

Освіту Степан розпочав у приватній підготовчій прогімназії В. Шевелєва, а після закриття закладу (гімназисти взяли участь у відкритті пам'ятника Івану Котляревському) продовжив навчання у Полтавській першій класичній чоловічій гімназії. Там вступає до таємного "Гуртка українських середньошкільників у Полтаві", однак завершити гімназію йому не вдалось, з яких причин – невідомо (більша частина архіву гімназії зникла). У своїх спогадах владика Мстислав пояснює це призовом до війська (тривала Перша світова війна). У 1916 році  Степана відправляють до Оренбурзької військової школи прапорщиків

Хорунжий армії УНР Степан Скрипник. Фото  1920 рокуСтепан Скрипник у формі хорунжого. 1920 рік. Фото: uk.wikipedia.org

1917 рік багато в чому залишається невідомим у його біографії: коли скінчив школу, де служив молодий прапорщик. З листа батька до Симона Петлюри стає відомо, що у березні 1918 року юнак вступив до Першого кінного полку гайдамаків імені Костя Гордієнка. У його складі брав участь у поході на Крим. Але уже в липні разом з дядьком був заарештований та 4 місяці провів у Лук'янівській в'язниці. Після звільнення повертається у фронтові частини, однак ненадовго: в березні 1919 року був поранений.

Після лікування в Празі хорунжого Скрипника відряджають у похідну канцелярію головного отамана військ УНР. Після завершення війни потрапив до табору для інтернованих у Каліші. Звільнившись Скрипник поїхав до Праги на навчання, однак український громадський комітет у Чехо-Словаччині відмовив йому у стипендії. Степан переїжджає до Луцька, де починає працювати у кооперації, але не пориває з політикою, за що був заарештований польською поліцією.

Степан Скрипник (ліворуч) з колегами депутатами. 30-ті рокиСтепан Скрипник(ліворуч) з колегами депутатами у Сеймі. Фото: histpol.pl.ua

Скрипник підтримав травневий переворот 1926 року у Польщі та повернення до влади  Юзефа Пілсудського, розраховуючи, що нове керівництво буде проводити більш сприятливу політику щодо українців у Польщі. Він отримує посаду гмінного урядовця та починає працювати в урядових структурах. У 1929 році навіть отримує нагороду з рук президента Польщі Ігнація Мосціцького –Срібний хрест, а через рік його було обрано депутатом Сейму.

У Сеймі Скрипник працював аж до 1939 року, причому весь час будучи в складі президії (а у 1933 році був секретарем лічильної комісії під час президентських виборів). Частина українських політиків ставилася вороже до його діяльності та звинувачувала у зраді , але Степан завжди відповідав, що працює заради українців.

Налагодилось і особисте життя – у 1929 році одружився з Іванною Вітковицькою. У них народилося троє дітей – син Ярослав, доньки Тамара і Маріана. Але настав 1939-й. Польща захоплена німецькими військами, а західноукраїнські землі увійшли до складу СРСР. У Львові за нез'ясованих обставин гине дружина Степана Іванна. Він вимушений переїхати до Кракова. Там активно починає займатися справами церкви та входить до складу Архієпископської ради при єпископі Іларіоні (Огієнкові).

З донькою Ярославою. 1940 рікЗ донькою Ярославою. 1940 рік. Фото: histpol.pl.ua

Після початку війни разом з похідною групою ОУН(м) Степан повертається на Волинь та висловлює підтримку акту відновлення Української держави. Він входить до складу Української ради довір'я на чолі з письменником Уласом Самчуком, намагається організувати громадські організації. Але невдовзі через репресії німецької окупаційної влади рада була закрита. І він вирішує кардинально змінити свій життєвий шлях. У квітні 1942-го Степана висвячують на ієрея, а трохи згодом він приймає постриг з ім'ям Мстислав. Одразу Скрипник стає єпископом Переяславським.

У жовтні 1942 року єпископ Мстислав узяв участь у соборі єпископів УАПЦ у Луцьку, що, через заборону німецької влади, проходив нелегально. На цьому соборі було підписано "акт поєднання" між представниками Автокефальної та Автономної церков. 12 жовтня 1942 року він був заарештований гестапо, та перебував в ув'язненні у Чернігові, Прилуках і в Києві.

Сам владика розповідав:

"Був момент, коли я в 1943 році сидів у камері смертників у Києві. На коридорі зустрів голову Всеукраїнської кооперативної спілки, мене вели в один напрямок, його — в інший, і він мені сказав: "Мене ведуть на розстріл". А коли я увійшов у камеру, мені сказали, що сьогодні той день, коли виводять на розстріл. А поза тим з таких моментів страху не мав. Я вірив у те, що все приходить од Бога".

Після в'язниці. 1943 рікПісля в'язниці. 1943 рік. Фото: orenda.pl.ua

Завдяки клопотанню духовенства, у квітні 1943 року єпископа Мстислава було звільнено з в'язниці київського гестапо з умовою, що він не відправлятиме служби Божої і не буде проповідувати. З наступом радянських військ єпископ Мстислав виїжджає на Галичину, потім — до Польщі. Там він активно допомагає біженцям. Невдовзі владика переїжджає до Німеччини.

У 1947 році його було обрано єпископом Вінніпезьким та всієї Канади, а з 1969 року очолив Українську автокефальну православну церкву. Найбільшим досягненням Мстислава в ті часи вважається побудова "Українського Єрусалима", або "Українського пантеону", у Бавнд-Бруці, поблизу Нью-Йорка. Сюди перенесено консисторію та інші духовні установи. До комплексу увійшли також музей, бібліотека, архів, видавництво з друкарнею, українська православна семінарія.

Єпископ Мстислав у 60-ті рокиЄпископ Мстислав у 60-ті роки. Фото: catacomb.org.ua

Євген Сверстюк так писав про життєвий шлях патріарха Мстислава:

Здавалося, він гортав вигаслі сторінки спустошеного XX сторіччя десь від його початку і, шукаючи уцілілого, натрапляв на те, що залишається живим — промінентні особистості. Скільки їх, рідкісних і неповторних, засвітилося у вирі українських визвольних змагань! Скільки загинуло на його  очах, але в пам’яті знов вони оживали і живили дух.

Патріарх МстиславПатріарх Мсaтислав. Фото: gazeta.dt.ua

Після того, як Україна стала незалежною, патріарх Мстислав зміг повернутись на Батьківщину. 6 червня 1990 року його було обрано патріархом Української автокефальної православної церкви. Незважаючи на вік, патріарх Мстислав взявся за справу об'єднання православних церков в Україні, але здоров'я та обставини не дали можливість продовжити цей процес. У першу річницю незалежності він передав прапор 3-ї Залізної дивізії Дієвої Армії УНР новоствореній українській армії. Помер патріарх у канадському місті Ґрімсбі.

Підготував Олег Магдич, 1576.com.ua
http://1576.com.ua/people/mstislav-skripnik-voyin-yakiy-stav-patriarhom-369

Tags: видатні українці, история
Subscribe
promo grzegorz january 1, 2016 21:38 2
Buy for 50 tokens
место для пиара и все такое :)
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments