Grzegorz (grzegorz) wrote,
Grzegorz
grzegorz

ДКРР

Для поцінувачів того діла...

ДОНЕЦЬКО-КРИВОРІЗЬКА РАДЯНСЬКА РЕСПУБЛІКА (ДКРР) – держ. утворення на тер. Харківської губернії, Катеринославської губернії, частини Херсонської губернії та пром. р-нів Області Війська Донського з центром у Харкові (екон. ядро – Донецький вугільний і Криворізький залізорудний басейни). Ідея створення республіки належала кер-ву Донец.-Криворізького обласного к-ту РСДРП(б), яке 1917 відстоювало тезу про принципову відмінність Донец.-Криворізького регіону (Донкривбасу) від решти тер. України. Ця ідея була частково підтримана Першим Всеукраїнським з'їздом рад 1917 (24–25(11–12) груд.), який ухвалив резолюцію "Про Донецько-Криворізький басейн", де засуджувалися дії Української Центральної Ради і Донського уряду ген. О.Каледіна, що призвели до розколу Донбасу, і заявлялося про необхідність поновлення єдності Донецько-Криворізького регіону в складі Рад. Росії.


Донецько-Криворізька республіка. Історія сепаратистського міфу

11.02.2011 _ Валерій Солдатенко
Infodon.org.ua
Реконструкція монумента Артему у Святогорську (1996 рік)
Ідеї вичленення Донкривбасу зі складу України не знайшли відгуку в народних низах - принаймні документів щодо цього не залишилося. Це означає, що регіоналістські уподобання були притаманні вузькому прошарку не лише жителів України, а й навіть більшовиків.

11 лютого 1918 року була проголошена Донецько-Криворізька Радянська республіка. "Історична Правда" пропонує матеріал про цю ініціативу кількох більшовиків, написаний нинішнім керівником Українського інституту національної пам'яті Валерієм Солдатенком у буремні сіверодонецькі дні грудня 2004 року.

-----------------------------------------------------------------



Однією з примітних ознак масової тривоги, яка останнім часом охопила українське суспільство, стали сепаратистські гасла. Вони досить потужно зазвучали на сході держави, виливаючись чи то не у вельми ясні заклики запровадження "південно-східної автономії", проведення для цього референдуму, чи у дещо призабуті на сьогодні, однак конкретніші вимоги створення Донецько-Криворізької республіки.
Здавалося б, останні взагалі давно втратили будь-яке реальне підґрунтя і вороття до них ніколи не буде. Однак виборча кампанія, що супроводжувалась сплеском регіональних емоцій, винесла їх на гребінь політичного життя, привела навіть до оформлення у відповідні рішення. Не дивно, що вони викликають зворотну реакцію.
Між тим, бодай якихось ґрунтовних знань про досвід реалізації подібних ідей, зокрема й Донецько-Криворізької Радянської Республіки, який мав місце в історії, явно бракує. Думаю, не так багато їх у широкого загалу й у новітніх реаніматорів нездійсненних раніше намірів. І в будь-якому разі виступи на різних мітингах, у яких порушувались ті чи інші аспекти проблеми, часто грішать очевидним непрофесіоналізмом, спрощеністю підходів, примітивізмом оцінок і поверховістю висновків.
Схоже, що й владний істеблішмент у певній розгубленості, він не готовий до подібного повороту подій. Влада не дуже оперативно й позірно мляво, а відтак зовсім неадекватно реагує на ці лихоманкові ініціативи.
За таких обставин предметне розуміння сутності схожих процесів, що розвивалися 86 років тому, засвоєння їх повчальних уроків видається нагальним, здатним допомогти запобігти повторенню прикрих, небезпечних помилок.
Проголошення Донецько-Криворізької Радянської Республіки у кінці січня (за старим стилем - ІП) 1918 р. мало свою передісторію, логіку і зумовленість. Повалення самодержавства у лютому 1917 р. привело до влади Тимчасовий уряд у Петрограді, а в Україні мало своє продовження - вибухнула національно-демократична революція.

В той час, коли в Києві засідав Обласний (Крайовий) з'їзд РСДРП(б), в Харкові делегати збиралися на свою окрему обласну партійну конференцію.
Проігнорувавши з'їзд у Києві, конференція визнала за необхідне "скликати в найближчому майбутньому з'їзд партійних організацій Донецько-Криворізького басейну і Південно-Західного краю", але не для організаційного об'єднання, а лише "з метою вироблення спільного плану агітації і боротьби".
Водночас керівні працівники Донецько-Криворізької обласної партійної організації зайняли двоїсту позицію щодо Всеукраїнського з'їзду Рад: з одного боку, на ряді засідань підтримали ідею скликання Всеукраїнського з'їзду Рад, виділили свого представника до Організаційного бюро з підготовки з'їзду, сприяли обранню делегатів на з'їзд, а з іншого боку - одночасно в Харківській міській і Донецько-Криворізькій обласній Радах робітничих і солдатських депутатів обговорювали ідею створення обласної Донецько-Криворізької Радянської Республіки.
Виступаючи 17 листопада 1917 р. на пленумі обласного комітету Рад Донецького і Криворізького басейнів при обговоренні українського питання, Артем підтримав меншовика Рубінштейна й есера Голубовського, й висловився за свободу самовизначення областей і народів, проти "анексування" їх Центральною Радою.
Він пропонував "створити незалежну від київського центру самоврядну автономну Донецьку область і добиватися для неї всієї влади Рад". На пропозицію Артема пленум схвалив постанову: "Розгорнути широку агітацію за залишення всього Донецько-Криворізького басейну з Харковом у складі Російської Республіки з віднесенням цієї території до особливої, єдиної адміністративно-самоврядної області".
Ця ідея відображена і в резолюції загальних зборів Харківської Ради, схваленій 24 листопада.
Донецький і Криворізький басейни розглядалися в ній як область, що не входить до складу України. 22 листопада її також включили в резолюцію загальних зборів робітників і службовців Харківського вузла Південних залізниць, схвалену за виступом Артема.
Так було покладено практичний початок кампанії за виділення з України Донецько-Криворізької області в окрему адміністративну одиницю. В грудні 1917 р. проблему мав вирішити III з'їзд Рад Донецько-Криворізької області при обговоренні питання про обласну організацію.
Намір організувати "обласну" республіку протиставлявся Українській Народній Республіці, що кваліфікувалася більшовиками як буржуазна держава.
Всеукраїнський з'їзд Рад, який відбувся 11-12 грудня 1917 р. в Харкові, проголосив Україну Республікою Рад, заявив про повалення влади Центральної Ради, встановлення федеративних зв'язків Радянської України з Радянською Росією, обрав Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) Рад, а останній виділив зі свого складу Народний Секретаріат - перший Радянський уряд України.
Третину складу обраного на з'їзді ЦВК Рад становили представники Рад Донецько-Криворізької області, а кілька з них, у тому числі Артем, також увійшли до складу Народного Секретаріату.
Проте всупереч цим рішенням І Всеукраїнський з'їзд Рад за наполяганням делегатів від Донецько-Криворізького району обговорив питання "Про Донецько-Криворізький басейн".
У резолюції з цього питання сказано:
"Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів протестує проти злочинної імперіалістичної політики керівників козацької (очевидно, йдеться про державне утворення Всевеликого війська Донського - ІП) та української буржуазних республік, які намагаються поділити між собою Донецький басейн і буде добиватися єдності Донецького басейну в межах Радянської Республіки".
Проект резолюції, очевидно, готувався до III з'їзду Рад Донецько-Криворізької області і згодом був лише відповідно відредагований: так резолюція не дуже вдало маскувала поняття "Російська Республіка" словами "Радянська Республіка".
27-30 січня (9-12 лютого за новим стилем - ІП) 1918 року відбувся IV обласний з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів. На з'їзді були присутні 74 делегати з правом вирішального голосу (48 більшовиків, 19 есерів, 5 меншовиків, 2 безпартійних).
В порядок денний внесено питання: 1) поточний момент; 2) економічна політика в Донецькому басейні; 3) обласна організація. Останній пункт, власне, точніше було б найменувати "організація області".

* * *


"В міру того, як у вільній федерації радянських республік Росії з розвитком соціалістичної революції засоби виробництва будуть усуспільнюватись, головні галузі промисловості націоналізовуватись, виділення окремих республік дедалі більше буде і повинно проводитись за принципом особливостей тієї чи іншої області в господарсько-економічному відношенні.

Донецький і Криворізький басейн як область, що вже й зараз має свою певну економічну господарську фізіономію, повинен мати власні органи економічного і політичного самоврядування, єдині органи влади, які організують в басейні політичний, економічний і культурний правопорядок Радянської республіки".


Пропор, пропоновний для ДКРР

Згідно з резолюцією, мав бути обраний обласний комітет Рад Донецько-Криворізької області, який, в свою чергу, повинен був організувати Раду Народних Комісарів Донецько-Криворізької Республіки.

До обласного комітету були обрані п'ять більшовиків - С.Васильченко, М.Жаков, М.Тевелєв, Й.Варейкіс, Андрєєв; один меншовик - Рубінштейн; три есери - Киричок, Ровенський, Макар'ян. Було також обрано кандидатами в члени обкому Алексєєва, Марка, Попова (всі меншовики) і Голубовського, Добровольського, Чорного (всі есери).

"Активісти" сепаратистської організації "Донецька республіка" переплутали, як має виглядати їхній прапор, і намалювали його догори ногами. Діяльність "ДР" була припинена СБУ за Ющенка і що цікаво - про них і зараз нічого не чути. Фото: yark.hiblogger.net (лютий 2010)
* * *

Утворення незалежної від України Донецько-Криворізької Республіки було теоретичною і практичною помилкою, породженою не лише нерозумінням шляхів національно-державного будівництва, а й амбіційністю організаторів республіки.

Всупереч рішенням III Всеросійського з'їзду Рад, який поклав в основу Радянської Федерації об'єднання радянських національних республік, ініціатори Донецько-Криворізької Республіки, в тому числі делегати цього з'їзду Ф.Сергєєв і С.Васильченко вважали, що Російська Радянська Республіка повинна бути федерацією економічно однорідних областей, а не національних радянських республік.

Виділення з України промислово розвинутої області погіршувало економічне і військове становище республіки, суперечило інтересам усіх раніше пригнічених націй, в тому числі українців, їх віковічним прагненням до утворення Української держави.

Поділяючи ставлення "лівих комуністів" до Брестських переговорів, керівники Донецько-Криворізької Республіки деякий час самозаспокоювали себе тим, що міжнародні угоди щодо України, хоч якими б вони були, хоч ким би підписувалися, не поширюються на Донкривбас. Однак австро-німецьке командування так не вважало.

Мапа просування німецьких військ на схід України. Рожевим позначена територія УСРР, темно-жовтим - Всевеликого війська Донського. Характерний момент: найповніша стаття про ДКРР - у іспанській вікіпедії

В кінці лютого В.Ленін зустрічався з В.Межлауком, а на початку березня з Ф.Сергєєвим (Артемом) і переконав їх у помилковості виділення Донецько-Криворізької області зі складу України, у необхідності в нових умовах, які були створені наступом німецько-австрійських військ, забезпечити єдиний бойовий фронт проти зовнішнього ворога.

Зазначимо, до речі, що саме цей аргумент був вирішальним, а не потреба національної української держави в її радянському варіанті. У березні 1918 р. в листі до Г.Орджонікідзе він просив переконати в цьому також С.Васильченка, М.Жакова та інших членів РНК Донецько-Криворізької Республіки, які займали непримиренні позиції щодо об'єднання республіки з Українською Радянською Республікою.

На прохання членів Українського Радянського уряду 15 березня 1918 р. під головуванням В.Леніна відбулось засідання ЦК РКП(б), яке обговорило питання про взаємовідносини між Українським Радянським урядом і Донецько-Криворізькою Республікою.

В засіданні взяли участь члени Народного Секретаріату В.Затонський і В.Шахрай та голова РНК Донецько-Криворізької Республіки Ф.Сергєєв (Артем). Після обміну думками ЦК постановив: "Донецький басейн розглядається як частина України".

ЦК зобов'язав усіх партійних працівників "працювати спільно по створенню єдиного фронту оборони", забезпечити участь Рад з усієї України, в тому числі з Донецького басейну, в II Всеукраїнському з'їзді Рад. "На з'їзді, - наголошувалося в постанові, - необхідно створити один уряд для всієї України".

* * *

Задумуючись над причинами утворення Донецько-Криворізької Республіки і її прагненням до виділення з України, не можна не дійти висновку, що вони криються в нігілістичному ставленні частини керівництва більшовиків до українського національного руху, української державності, в тому числі в національному складі керівних органів більшовицьких організацій цього району, якому не були близькими і важливими національні інтереси українського народу.

Серед названого вище персонального складу ініціаторів утворення Донецько-Криворізької Республіки, її наркомів, як неважко помітити, відсутні більшовики-українці. В.І.Ленін міг мати на увазі і цей факт, коли, узагальнюючи історичний досвід 1917-1919 рр., відзначив ігнорування значення національного питання і прояви великодержавності на Україні, "чим дуже часто, - писав він, - грішать великороси (і, мабуть, не набагато менш часто, ніж великороси, грішать цим євреї)".


* * *

Характерно, що ідеї вичленення Донкривбасу зі складу України не знайшли скільки-небудь помітного відгуку в народних низах. Принаймні документів щодо цього не відклалося.

Це дозволяє з достатньо високою мірою вірогідності судити, що регіоналістські уподобання були притаманні досить вузькому прошарку не лише жителів України, а й навіть більшовиків.

Тобто від самого початку вони були не просто науково-політично безпідставними, безперспективними, а й значною мірою авантюристичними, несли в собі негативний заряд. А тому й крах їх у зіткненні з суспільною практикою був невідворотним.

Повна стаття - http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/02/11/23624/


Tags: #донбасс, история
Subscribe

promo grzegorz january 1, 2016 21:38 2
Buy for 50 tokens
место для пиара и все такое :)
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 6 comments