Originally posted by
nazlo_vsemu at Про "родову травму" рос. мови в тих, хто нею заробляє.Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко) поширює допис від Марини Шаповалової.
Пише москвичка - і правильно пише, в нас цей момент зазвичай недобачають.
Хоча першим, хто добачив - тільки-но імперія в 1991-му пішла колотись, відразу ж оцінив перспективу (різке згортання читацького ареалу внаслідок відходу з підконтрольних територій підтримуючих "армії і флоту") - і поліз на стінку з істерикою й прокльонами - був, розуміється, небіжчик Бродський (див., хто ще не, моє з цього приводу "Прощання з імперією: Кілька штрихів до одного портрета").
Можна, звичайно, посміхатись, згадуючи, як він розпачливо вимахував кулаками й грозив нам на останньому матрасі "строчкамі із Алєксандра, а нє брєхньой Тараса" (с))), - ич, мовляв, як "ущемили рускоязичного"!)) - але в дійсності - без іронії - це дуже серйозна травма. Бо як можна лаяти імперію, коли всі свої нички маєш таки від неї - просто, по факту власної МОВНОЇ ПРИВІЛЕЙОВАНОСТИ?..
Це має бути справді лячно - зненацька лишитись за компом "без армії й флоту" (звідки й мантра багатьох наших "привілейованих" про "російськомовних в АТО" - по суті, образлива для самих АТОшників спроба гарячково знайти заміну тому "русскому оружию", яке віками й забезпечувало твоїй мові привілейований статус). Зненацька опинитись "на рівних" з усіма тими чурками-чучмеками-х@хлами, про яких ethnic jokes досі травив, - без ГРУ й ФСБ, без Буків і Градів: наг, яко благ. (І зі страхом чекати, що тепер ТОБІ хтось скаже те, що ти все життя зі зверхньою посмішечкою казав їм, безборонним, - "а ви створюйте якісний контент, щоб вас захотіли читати!" (с))
Страшно самому стати "меншиною": з ПРАВАМИ - замість ПРИВІЛЕЇВ.
На щастя, страшно далеко не всім (і навіть не більшості!). Але в усіх мовних дебатах ЧУЄМО ми, найголосніше, саме цих - тих, кому страшно втрачати привілеї. Тих, хто не вміє "быть интересным" без "Путіна" за спиною - хоч би як той "Путін" не називався.
Марина ШаповаловаПочему они такие?
Украинцы удивляются, почему их российские давние приятели, люди интеллигентных профессий - литераторы, художники, артисты - несут в разговорах кондовую пургу про "русский мир", украинских "фашистов", бомбящих мирный дамбас и прочее тому подобное, а возражений и аргументов просто не слышат. Хотя, казалось бы, именно от них ожидалось больше понимания, хотя бы попыток усомниться в пропаганде. Ведь есть интернет, а ты, вроде, не дурак - ну, посмотри, проверь, подумай!..
А, между тем, в России уже наметилось некоторое расслоение взглядов, весьма интересное.
Выяснилось, что как раз реальные шахтеры и трактористы, незамысловато порадовавшись "крымнашу", взирают на происходящее уже с солидной долей скепсиса. И по "русскому миру" явно не фанатеют. В отличие от некоторых упоротых писателей. В чём дело?
Наверно, и в том, что реальный работяга хоть из Ярославля, хоть из Улан-Уде, никогда не мнил себя величиной в масштабах былого русскоязычного пространства. А писатель или режиссёр хочет своего "русского мира", в котором он - властитель дум. В котором он, добившись успеха в Москве, навсегда становится звездой первой величины для Киева и Минска. Он потому за такую "русскомирную" иерархию, что в ней понятно его столичное положение и значение для прочих русскоязычных провинций.
Язык - это очень важно. Я понимаю, как, может быть, мало кто. Я понимаю, что это очень обидно, когда твою словесную вязь не смогут по достоинству оценить в иноязычных мирах.
Что тут возразишь?
Разве что, напомнить, что Маркес сумел поразить весь мир и в переводах, ведь не по-испански же мы его прочли.
Если ты неинтересен в переводе - значит, ты не интересен. И сколько ни воюй за свой "особый русский мир", никого в конечном счёте ты не обманешь "самобытностью": ты и сам знаешь, что интерес к водочно-посконной постсовковой экзотике схлынет, рано или поздно. А ничего важного для всего человечества, как Чехов или Толстой, ты создать не можешь. И потому тебе приходится отвоёвывать для себя хотя бы Лугандон.
Journal information