Grzegorz (grzegorz) wrote,
Grzegorz
grzegorz

Пам'ятаємо. Вивчаємо. Застерігаємо: 13 січня 1991

В продовження http://grzegorz-b.livejournal.com/1798615.html

Стаття 72 Конституції СРСР гарантувала союзним республікам (яких, нагадаю, було аж п'ятнадцять) право виходу з СРСР. Про неї охоче згадали в деяких союзних республіках наприкінці 80-х.

В авангарді дезинтеграційних процесів найбільш активними були прибалтійські країни. Литовський Саюдіс, латвійська Атмода та естонська Раварінне намагалися романтичними засобами, які отримали назву "Співоча революція", підняти дух національного спротиву. Цю назву рух отримав тому, що на велелюдних мітингах народ співав народних пісень. Живий ланцюг людей довжиною 600 км (Таллінн-Рига-Вільнюс) поєднав три балтійські столиці 23 серпня 1989 року («Балтійський шлях» довжиною 600 км, в якому взяли участь майже два мільйони людей). За півроку, 21 січня 1990-го року, аналогічний живий ланцюг поєднає Київ та Львів - Західна Україна, маючи наочний приклад балтійців, також не відставала.
У березні 1990 відбулися вибори до Верховної Ради Литви, за результатами яких перемогли сили, що виступали за державну незалежність Литви - в першу чергу, представники Саюдісу. СРСР відповів на події в Литві економічною блокадою, розпочатою у квітні 1990 р. На розбурхання ситуації зсередини були кинуті сили місцевих комуністів, які започаткували рух «Єдінство», метою якого проголосили боротьбу з проявами литовського націоналізму. Основний акцент «Єдінство» робило на представників національних меншин — росіян, білорусів та поляків. (Прибалтійські поляки, на диво, виявилися ще тими ватніками - згадати хоча б командира ризького ОМОНу Чеслава Млинника...)

В січні 1991 року «Єдінство» влаштувало акції протесту проти підвищення цін — адже через блокаду Литви уряд Казіміри Прунскене був змушений відпустити ціни на продукти, які стрімко зросли. Під час демонстрацій здійснювалися також спроби штурму Верховної ради Литовської РСР.
Рада Національностей Верховної Ради СРСР висловила велику стурбованість ситуацією у Вільнюсі, заявивши при цьому, що отримує від мешканців Литви телеграми, адресовані керівництву СРСР, у яких литовці закликають навести порядок на території республіки.
8—9 січня 1991 року на територію Литви було введено загін спецпідрозділу «Альфа» КДБ СРСР та 76-та повітряно-десантна дивізія з сусіднього Пскова. Водночас, Михайло Горбачов висловив Голові литовського парламенту Ландсбергісу ультиматум з вимогою відновити Литовську РСР та скасувати законодавчі акти щодо виходу Литви зі складу СРСР. «Нікуди ви не дінетеся, нікуди ви не підете!» - заявив він.

11 січня секретарем ЦК комуністичної партії Литви Юозасом Єрмалавічюсом було створено Комітет національного порятунку Литовської РСР. Водночас, Ландсбергіс закликав мешканців Литви до протесту. Радянські спецпризначенці захопили Будинок друку, телевізійний вузол, радіоцентр, телефонну станцію. В цей же день залізничне сполучення з Вільнюсом було заблоковано.
В ніч з 12 на 13 січня з «Північного містечка» на штурм парламенту та телевізійного центру вирушила радянська бронетехніка. Біля парламенту литовці звели барикади, штурмувати які радянські підрозділи не наважилися. А от біля телецентру відбулись запеклі сутички, в результаті яких загинуло 15 осіб (14 протестувальників та один спецпризначенець), сотні людей були поранені. Озвірілі ОМОНівці били людей саперними лопатками та труїли газом. В результаті телецентр було захоплено, однак, мовлення продовжилося - спочатку з Каунасу, а потім - зі Швеції, завдяки чому про литовські події дізналися в світі. Світові лідери дуже різко відреагували на події, але Горбачов зробив вигляд, ніби нічого не знав про те, що відбувається.
Зараз звучить дивно, але радянська агресія в Литві була засуджена парламентами Росії, України, Білорусі, Казахстану, Московською та Ленінградською міськими радами. В Москві зібрався мітинг на підтримку Литви - за деякими оцінками, в ньому взяли участь понад 500 тисяч осіб.

Варто згадати і ганебну участь в литовських подіях нинішнього одіозного опозиціонера Невзорова, який робив репортажі з самого епіцентру подій. На його думку, у протестувальників стріляли самі литовці (щось таке ми почуємо в лютому 14-го...), а частини тіл людей, роздавлених танками, були привезені з місцевого моргу і не мали стосунку до подій. Згодом Глєбич та його знімальна група візмуть участь у ще одній ганебній провокації, коли в липні на литовсько-білоруському кордоні в їхньому прямому ефірі розстріляли литовську прикордонну заставу Мядинінкай - тоді загинуло семеро литовців, а ще один був важко поранений. Я досі пам'ятаю ті репортажі, просякнуті ненавистю до тих, хто насмілився вийти зі складу СРСР.
За тиждень відбулися сутички в сусідній Латвії, які коштували життя ще п'ятьом поборникам незалежності. Ризький ОМОН (який потім відзначився погромами латвійських та литовських митниць, зокрема - і згаданим нападом на пункт Мядинінкай) став синонімом злочинців, і подалі від гріха був перебазований до Тюмені.
Лідерів литовських комуністів Міколаса Бурокявічюса та Юозаса Єрмалавічюса, які просили Михайла Горбачова ввести до Вільнюса війська СРСР, було засуджено до дванадцяти та восьми років позбавлення волі.

У січні 2016 року (за 25 років після зазначених подій), в рамках справи щодо розслідування подій у Вільнюсі, Генеральною прокуратурою Литви у злочинах проти людяності був звинувачений колишній міністр оборони СРСР Дмитро Язов (незважаючи на свої 93 роки, колишній ГКЧПіст ще й досі живий).

Пам'ятаємо. Вивчаємо. Застерігаємо.

Dmytro Kaliszewski https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1218606648188538&id=100001176423028



Subscribe

promo grzegorz january 1, 2016 21:38 2
Buy for 50 tokens
место для пиара и все такое :)
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments